За даними Д. Марцинковського, в Україні 80% дітей до 15-ти річного віку зіштовхувались з проявами цькування – чи як спостерігачі, чи як жертви, чи як ініціатори переслідувань. І близько 8% є хронічними жертвами, тобто піддаються булінгу декілька разів на тиждень.
Інформаційна революція поглибила розрив між поколіннями.
Дещо інші дані демонструє дослідження, яке проводилось ВООЗ у 2013-2014 роках, та було презентовано у доповіді Організації в 2016 році. Відповідно до нього, Україна займає 9 місце серед 42 досліджуваних країн по відсотку жертв булінгу серед 15-ти річних (9% дівчат та 11% хлопців). Одні з найбільших показників фіксуються в Росії (12% та 15% відповідно) та Литві (22% та 29%).
Фактично, ми зіштовхнулись з необхідністю обрати нову модель виховання дитини, а практично - формування нового члена суспільства. Ця модель, по-перше, має сприяти соціалізації такої особистості, яка б відповідала вимогам сучасності. По-друге, – дозволяти дітям проявляти власне «я». І по-третє,  - впроваджувати ненасильницькі та депопуляризувати насильницькі моделі поведінки. Важливою особливістю сьогодення є формування нового суспільства,  для якого традиційними стануть не пасивність, а розуміння особистістю своєї ролі у громадянському суспільстві. Тому, дорослі мають позбутись крайнощів - як «категоричності», так «вседозволеності».
12,5 хвилин щодня – світова практика спілкування батьків з дітьми.
Зміна цінностей. Поширення цінностей індивідуалізму, прагматизму та меркантилізму на ґрунт, який базувався на цінностях сім’ї та егалітаризму, призводить до конфлікту ролей. Батьки намагаються заробити гроші, у той час як діти залишаються покинутими. Не сформована традиція виховання у таких умовах дає суттєві прогалини – діти займаються самовихованням, а тому їх цінності значною мірою будуть відрізняться від цінностей батьків. Конфлікт між поколіннями зростає. Йдеться не лише про традиційний конфлікт. Але й уже про конфлікт різних цінностей. Не відбувається успадкування традицій. Діти виховуються на потоці інформації з інтернету та від своїх ровесників. Батьки не приділяють уваги дітям.
Показовим для соціалізації дитини є і позиція дорослих (не батьків) під час цькування. Як правило, булінг відбувається без присутності дорослих. Але, як свідчать жертви, навіть присутність дорослого не вирішує проблеми. В більшості випадків дорослі просто ігнорують факти насилля між дітьми. І лише третина дорослих, які опинились в таких ситуаціях, стають на бік жертви.
Жорстокість в Інтернеті зростатиме доти, доки існуватиме попит на відповідний контент.
По-перше, таке ігнорування проблеми насилля над дітьми дорослими сприяє формуванню недовіри дітей до старшого покоління (у тому числі й до вчителів та батьків). А по-друге, це ще більшою мірою закріплює в дитини, над якою знущаються, статус жертви. По-третє, байдужість виправдовує тих, хто кривдить, говорить про допустимість такої поведінки. І у контексті соціалізації це формує апатичну поведінку серед українців. Вони можуть співчувати жертві, але не допомогти. І акти насилля, що відбуваються щодо інших людей, можуть бути проігноровані.
Таким чином, насилля серед дітей перебуває у подвійній залежності від насилля серед дорослих. З одного боку, дорослі своєю поведінкою формують відповідну поведінку в своїх дітей. З іншого боку, ті норми, які діти вбирають у себе, у тому числі й через взаємини у дитячому колективі, визначають їх поведінку в дорослому житті.